Розділ «Частина друга Крихітка і сто кам’яних воїнів»

— Ви будете моїм татком?!

— Краще. Я зроблю тебе собою.

Я сиділа півроку в його підвалі, на його іржавому ланцюгу.

Колись прикутий до стіни, він зітер його за сорок п’ять років. Але ланцюг не міг лишатися без діла, і він прикував мене.

— Дивись і вчися.

— Зрозуміло.

— Учися любити те, що побачиш.

— І не забувай про ланцюг.

Довгими днями, іноді цілу ніч, я терла його об каміння, намагаючись перетерти.

Мені було сім років, і тоді я на це була неспроможна.

— Ти знову хочеш їсти?

— Ні, — відповідала я.

— Що знову?!

— Ні! Та ви що! Ані трішки!

Але він бив мене, примовляючи:

— Так твоя лють буде лютіша. Адже коли перетреш ланцюг, ти маєш стати на моє місце. Тобі слід буде зробити це зі мною.

Він брав ніж і відрізав руку. Блідий товстий сопун.

— Ти хотіла їсти. Їж.

І кидав її мені.

Але я не хотіла вбивати його, тому що тричі він сідав поруч зі мною і розповідав чудові казки.