Розділ «Частина друга Крихітка і сто кам’яних воїнів»

— Як добре, що вони не вбили тебе!

— Вірю, — всміхнувся Вовк. — Мені теж подобається.

Чорні таємниці дикого лісу. Таємниці трясовин і засипаних кістками улоговин. Хіба я могла розпитувати:

— Як?

Хіба він збирався розповісти мені правду?

Вовк прокидався разом із темрявою. Там був його світ, там він жив своїм життям, а опісля відсипався у своїй засипаній цигарковим попелом квартирі.

Він увійшов до Замку Ігор на великі гроші й не помітив погляди сотень жінок, які враз повернули голови.

— Ставлю на дев’яносто сім.

Це він навчив мене таких ігор. Вовк ніколи не вбивав за гроші. Вовк виграв себе у грі на Великі Гроші.

Чоловіки гнівалися, їхні жінки жадали бодай одного погляду, а Вовк грав, і тільки смугасто-червоний круп’є з опудалом метелика на шиї чув номери, на які він ставив:

— Сімдесят сім.

— Виграло сімдесят сім.

— Чотирнадцять.

— Виграло чотирнадцять. Робіть ваші ставки. Виграло вісімдесят, — фішка з ощереною пащею вовка на цифрах вісім і нуль.

— Вина, — сказав Вовк.

— Пригости мене, — просила жінка праворуч.

— Поцілуй мене, — благала інша.

— Сімнадцять, — вимовив Вовк.

— Виграло сімнадцять, — відповів круп’є.

Він відчув чужий запах і побачив радість у чоловічих очах, що ненавиділи його.