Розділ «Частина друга Крихітка і сто кам’яних воїнів»

— Ти занадто молода для цього.

— Ти занадто молода, — повторив Кіт наступного вечора. — А маленьку дівчинку кожен може скривдити.

— То захисти мене.

— Тримай.

І він дав мені пістолет, щоб уже позавтра я стояла позаду Пса, промовляючи:

— Хто хоче вбити подружку міліціонера? — І убила двох із його ворогів.

Будинок Вітчима.

— Здоров, Бу-у.

— І ти будь здорова, маленька мантикоро.

Його двері.

— Здрастуйте, двері.

— Ми не впустимо тебе.

Сто Кам’яних Воїнів… Зараз лише четверо було розставлено у нішах темного коридора для того, щоб я не могла пройти.

— Ми не впустимо тебе, — сказали мені двері.

— Невже?

І я вбила їх, відстреливши засови та ланцюжки.

— Ми не…

БАХ! — і вони мертві.

Розбуджене каміння зарипіло, випрямляючи спину. Обсипаючись піском, вони зробили перший крок:

— Дж-жах-х-х!