Розділ «Частина перша Крихітка в кутих черевиках»

Він мовить до свідків:

— На кожного, хто скаже хоч слово неправди, чекає в’язниця, — а потім зробить так, що складений ними фоторобот Вовка буде схожий на половину чоловіків у місті. Він подарує мені папірець, на якому кожен свідок напише:

«Жінка? Жодних прикмет, крім того, що вона була молода».

«Молода?»

«Геть дитина».

Який чоловік зможе описати жінку, якщо не мріяв про неї впродовж свого життя? Класна? Супер? Отакі очі?

Я зміню помаду, і вже назавтра ви не впізнаєте мене.

— Зробиш?

— Так. — скаже Пес.

Бо в чемних хлопчиків теж є свій рай.

Навіть, якщо воші міліціонери.

І коли він відпустить свідків, а в опечатаний та відмитий від крові офіс в’їде нова фірма — торговець коричневими кейсами, які слід забирати у товстунів, отих, що люблять воду з льодом, Пес вислухає мене й скаже:

— То коли ти прийшла по гроші, двоє мугирів спробували вбити тебе? Гаразд. Давай спочатку: хто і про що тебе попросив?

Він та його друг Залізний чоловік. Пес єдиний, хто має друзів.

У машині зі слідами куль вони поїдуть в офіс людей, що ошукали мене. Їх не чекатимуть. Вони та два десятки молодиків з автоматами та в чорних масках.

Вони виб’ють двері, вони загорлають:

— На підлогу! Це міліцейська операція! Усе, сказане вами, може бути використане проти вас!

Потім покладуть долілиць охоронців та переляканих секретарок. Відшукають усіх до одного клерків (навіть під столом, у коморі та на трубі за вікном) і вишикують уздовж коридора.

Хто встигне допити каву? Хто добіжить до вікна? Хто зможе вигукнути: «Не треба»? Хто заволає: «Ні!»

Довгим коридором, заповненим клерками очима в стіну, до останніх відчинених ногою дверей.