Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

— Слухаю.

— Пробачте, що турбую, незручно якось у такий день, але кажуть, що ви на цьому фронті у нас професор.

— Про що мова, Олесю Володимировичу, професор не професор, а дечого навчився. Яка біда у вас?

— Хочу кроїти жінці кофточку — пообіцяв, що буде сюрприз, а не знаю, як рукава робити. Ліхтариком — ще модно чи вже ні?

— А ви який матеріал купили?

— Люрекс. Три метри.

— Лесю Володимировичу, та це ж плаття шикарне вийде!

— Не може буть!

— Може. Жінка на руках вас носитиме, якщо підніме.

— А вони ж у нас усіх витривалі…

— Ось і прекрасно, значить понесе. То де ваш люрекс? До мене вам недалеко — будь ласка, чекаю.

— Та незручно, ви ж, мабуть, зайняті.

— Е, ні. На кухні дружина порається. Як-не-як, 8 Березня, то це вона все, господиня, старається. А я мушу відпочивати.

А мушу ж.

Доки не женився, все ясно було: на 8 Березня коханій — найрозкішніший букет. І найдорожче, що мли майбутньої дружини міг студент запропонувати, — себе.

Оженився. І вона перед першим же своїм заміжнім міжнародним днем питається:

— Милий, а що ж ти мені до свята приготував?

— Мила, — одспівую я їй, — все, що є найдорожчого на світі — себе.

— Милий, — вона мені в унісон, — а на фіга мені такий дорогий подарунок? Навіщо такі витрати для сімейного бюджету? Ти б мені щось подешевше, карбованців на 50–70…

Я зрозумів. І не образився.