Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

Людоньки!

Подивіться уважно на мене. Я на вдівця схожий? Що мене дружина мила лишила на цьому світі з двома дітьми бідувать?

Спасибі. Значить, не помиляюся.

Немає у мене жінки, хоч вона живе і навіть на роботу ходить.

Немає в мене дружини, бо вона в мене вчителька.

Навіть діти, яких уже нічим не здивуєш, навіть вони по вихідних днях, коли дружина не спішить на крос, на збір металобрухту, макулатури, на учнівський диско-клуб, або по квартирах своїх ненаглядних відстаючих і середнячків, питають мене здивовано:

— Таточку, а оця тьотя з трьома пачками зошитів сьогодні житиме в нас?

— Це, діти, не тьотя, це наша мама…

Діти бояться повірити у таке щастя:

— А чого вона така перелякана?

— Бо у неї завжди може директор на урок прийти, або завуч.

— А директор — це як Іван-царевич?

— Ні, любі мої, бо наша мама не принцеса, вона — учителька.

— А це що таке?

— Ех, діти, вчителька — це наче невидимка, ніколи її вдома не видно.

А діти ж є діти, їм усе цікаво:

— А коли ж вона з’явиться?

— Якщо ви про маму, то літом, їх тоді усіх додому відпускають. Отоді вже на маму надивимося, наговоримося, вона нас навіть годувати буде. А зараз давайте не будемо заважати, бо наша мама конспект пише.

— А навіщо?

— Якщо мама не напише конспект, то прийде дядя інспектор…