Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

— І з’їсть маму? Як Кощей?

— З’їсти не з’їсть, а вкусити може. Все, дітки, ви йдіть погуляйте трішечки, а я мушу попрати мамі платтячко і ще дещо дрібненьке. Наша мама повинна ходити в чистенькому…

Боже, це ж колись і мені дружина сорочки прала? Коли?

Людоньки, склероз!

А було ж, було…

Тільки не збагну тепер, як я витерпів усі ці роки. Я ж за весь цей час всього двічі обняв дружину. І то після першого разу заявила, щоб я без батьків у школу не приходив, а після другого, щоб я щоденник приніс,

Я й приніс.

То вона там таке накатала, таке!.. Жодною інструкцією міністерства освіти такого не передбачено!

За що?!

Та якби ж товариші з міськвно, облвно, з міністерства зупинилися та оглянулися — у нас же на кожних сто заміжніх толкових учительок через ту писанину дев’яносто дев’ять чоловіків-вдівців. Наші ж дружини з першого вересня від нас — і наче в орбітальний політ без експедицій відвідування. Так космонавтам же хоч телевізійні побачення влаштовують! Але ж ми все одно чекаємо своїх, наче з Байконура!

І платимо за це чекання найвищим. Собою.

Хіба це мало, людоньки?

ОДИН ДЕНЬ ІЗ 365-и

Ой, телефон сьогодні аж гарячий.

— Альо, це ти, Григоровичу? Григоровичу, а часник цілими головками класти, чи треба на кавомолці його терти?

Ясно, це Дорохін холодець варить.

Пояснив.

Йосип Йосипович із сусіднього під’їзду дзвонить, а потім сам прибігає:

— Слухай, друже, а оті курчата-табака для чого зверху давить і скільки? Між іншим, я так і не зрозумів: пір’я само одвалиться, чи треба його ножницями стригти?

Розказав, показав, розчарував, порадив, як викрутитися без ножниць, не встиг відправити — дзвінок.