Розділ «ЧЕРВОНЕ КОРЗНО[20]»

— Кию, люди стомилися… Може, перепочинемо? — запитав Ворон. — Тут гарне місце — тінистий гай, зелений лужок, вдосталь чистої джерельної води…

Кий озирнувся довкола. Справді, тут гарно: понад широкою зеленою долиною шумить під вітром березовий гай, по долині тече струмок, а протилежний схил долини аж сяє жовтобілим цвітом ромену.

Однако він заперечно похитав головою:

— Гарно тут для спочиву… А для оборони зовсім погано! Ні, пошукаємо іншого місця!.. Хай роди оберуть собі старійшин, де немає, — і рушаймо!

Обравши старійшин, поляни, не гаючись, знялися в путь.

Кий ішов попереду. Нахиливши голову, засновану важкими думами, уперто шаргав цупкими чобітьми по густому степовому бур'яну, прокладаючи в ньому стежку. За плечима — лук і торбина з сухарями, пшоном та салом, на лівій руці — важкий щит і шкіряна рукавичка, в правій — два короткі списі, при боці — меч і тул зі стрілами.

Це — звичайне військове спорядження полянського воїна.

Йшли довго. Не чути ні розмов, ні сміху. Всі страшенно зморилися, але ніхто й словом не заїкнувся про спочинок. А сонце пекло немилосердно, і білі сорочки на спинах потемніли від поту, припали сірою степовою пилюкою.

Кий вів своє військо все вперед і вперед, аж поки не натрапив на ліс і на чисту, без кущів, довгу галявину в ньому, що похило спускалася до широкого грузького болота, по якому текла якась невеличка річка.

— Тут зупинимося!

Всі відразу попадали на землю — де хто стояв. А Кий зі Щеком, Ясеном і Грозою обійшли галявину і ліс, що прилягав до неї, побували внизу, на болоті, і тільки тоді повернулися до стану.

Кий зібрав старійшин.

— Я ось що думаю, — сказав тихо. — Гунни йдуть по нашому сліду і незабаром наздоженуть нас… То краще зустрінемо їх тут, ніж десь у чистому полі, де вони мають безсумнівну перевагу. Але щоб зупинити й перемогти сильного ворога, ми повинні перехитрити його!

— Перехитрити? Ернак теж не дурень! — Ворон пошкріб сиву потилицю. — Розкусить нашу хитрість — і нам же буде гірше!

Не розкусить!.. Я придумав таке, чого він ні разу не зустрічав у житті!

Що ж це? — старійшини запитально глянули на молодого воєводу.

Кий примружився на сонце, що вже почало звертати з полудня і освітлювало галявину з правої руки, і, подумавши, сказав:

— Подивіться — яке тут місце! В тилу у нас — болото. Отже, обійти гунни не зможуть — потонуть у ньому… З двох боків — густий ліс. Гуннській кінноті по ньому теж не пробитися… Залишається у них для атаки один шлях — галявина… Тож хай нападають по ній! А ми тут і приготуємо пастку: на їхній клин поставимо міцний полянський тин! Об нього і розіб'ється Ернакова кіннота!

Старійшини не зрозуміли.

— Тин?