Розділ «ПЕРЕД ГРОЗОЮ»

— Ціла орда.

— О боги!.. І вона прямує до Родня?

— Так. Накажи, княжичу, отрокові злізти на дерево — і він побачить, де зараз орда і куди прямує!

Радогаст кивнув одному з молодих воїв — і той прудко помчав до старої груші, що одиноко стояла біля дороги.

Про мертвого князя, здається, забули.

Юрба глухо гомоніла. Всі розгубились, ждали, що скажуть княжичі й старійшини. Але княжичі й старійшини були не менше розгублені, ніж прості вої, і теж мовчали.

Нарешті Радогаст підняв до неба руки, вигукнув з відчаєм:

— О боги! Що ж нам тепер робити? В такий час ми залишилися без князя!

Старійшини теж звернулися до богів:

— О великий Даждьбоже, і ти, грізний Перуне!.. Що нам робити?

Кий виступив наперед.

— Треба обрати нового князя! Це перше, що нам слід зробити!.. Час не жде! Ще сьогодні гунни можуть напасти на нас!

Радогаст тихо промовив:

— Як же обирати нового князя, коли старий ще не похований по закону предків?

— Але ж, княжичу…

Кий не встиг відповісти, як раптом з вершини високої рясної груші долинув тривожний крик:

— Гунни! Гунни переходять Рось!

Цей крик приголомшив полян не менше, ніж Києва звістка. Гунни переходять Рось! Отже, поза всяким сумнівом, вони простують до Родня і незабаром будуть тут! Не встигне сонце з полудня опуститися до заходу, як їхні передові загони виринуть із-за лісу і зіткнуться з полянським військом.

— Де вони переходять ріку? Скільки їх? Невидимий серед густого гілля дозорець відповів:

— Переправляються на перемолі… А скільки їх — хіба злічиш! Мов хмара — видимо-невидимо! Весь правий берег потемнів від коней і людей!