Розділ «ПЕРЕД ГРОЗОЮ»

Хлопці продерли очі, почали позіхати. Але, згадавши, чого вони тут, враз схопилися на ноги.

— Що робитимемо, Кию?

— Передусім — на Родень! Якщо пощастить спіймати кого-небудь і ми дізнаємося, де Цвітанка, тоді подумаємо, що робити далі!.. Все — коней, харчі, кожушини — залишаємо тут. Гроза та Братан постережуть… З собою візьмемо тільки мечі та вірьовки, щоб зв'язати полоненого, якщо візьмемо, а також ганчірку — заткнути рота.

Щоб не плутатися по яругах, пішли берегом, понад самою водою. Зупинилися навпроти Родня. Прислухалися. Тихо хлюпощеться м'яка дніпровська хвиля у темній осоці, іноді десь скинеться щука, прокричить сова — і знову терпка тиша окутує землю… Ні людського гомону, ні гавкоту собак — усі сплять…

Обережно, хапаючись за стовбури дерев та за кущі, видерлися на гору і наблизилися до дерев'яної загорожі.

Кий підвівся навшпиньках і заглянув у дворище. Та побачив небагато: темні будівлі, купи дров попід загорожею, якісь неясні тіні вдалині, ї жодної людської постаті. Мов вимерли всі або поснули непробудним сном.

«Так і до лиха недалеко. Досить гуннам підійти вночі, оточити веську — ніхто живим не виприсне звідси», — подумав Кий.

Та думав він так передчасно. Коли, вхопившись за частокіл, підтягнувся вгору, щоб перемахнути в двір, під вагою тіла заскрипіло сухе дерево — і враз у темряві завалували собаки. Ціла зграя їх, з галасливим гавкотом, мов на ловах, кинулася на той звук.

Від воріт долинув сонний голос сторожа:

— Цуцу, кляті, щоб ви показилися! Спати не даєте!

Другий голос відповів:

— Тхора почули або лисицю! От і заходилися!

Собаки — а було їх не менше десятка — побачили чужинця і, збившись у гурт, стрибали на частокіл, гавкали, гарчали — аж захлиналися від люті.

Кий вилаявся:

— А хай йому грець! Тікаймо!

Щоб не наробити шуму, з гори спускалися поволі. Біля Дніпра зупинилися і якийсь час мовчали, вслухаючись у собачий гавкіт, що не вщухав.

— Вночі нам сюди не пробитися, — промовив Хорив. — Треба шукати іншого шляху. Якщо Цвітанка у Родні, то нелегко нам буде визволити її звідти!

Кий стиснув кулаки. Справді, вночі не потикайся — собачня здійме такий ґвалт, що й не радий будеш. А вдень тим паче — якраз потрапиш у лабети до Чорного Вепра. А він живим не випустить! Що ж робити?

І Хорив, і Боривой дивилися на нього мовчки, ждучи відповіді. Та хіба легко щось тут придумати?

— Ходімо назад. Поспимо до ранку, а там зійде ясен Даждьбог — осінить нас своїм золотим промінням, і ми придумаємо що-небудь…