Розділ «ПЕРЕД ГРОЗОЮ»

Вражені цими словами, всі мовчали. Непорушно лежав у липовій корсті сивий, висохлий від старості та немочі князь Божедар. Завмерли біля нього старійшини родів, що зібралися, щоб провести його в останню далеку дорогу, застигли, не знаючи, на що зважитись, княжичі, мовчала насуплена огрядна княгиня Чернета…

У поглядах стояло одне запитання — що робити?

Поскільки жоден з княжичів не наважувався щось сказати — наперед виступив з гурту старійшин високий сивий муж, якому вага літ, що пригнула його колись міцні плечі, давала право говорити першому, і прорік:

— Поляни! Родовичі! Друзі! — голос його пролунав гучно і рознісся по всьому полю. — Стоїмо ми на порозі великої біди, що темною хмарою насувається на нашу землю… Достославний князь Божедар упокоївся. Віддавати його тіло священному вогню, що востаннє мав би очистити князівську плоть і душу від скверни, — ніколи… Йде на нас могутній і лютий ворог!.. Що ж нам робити, що ж нам діяти нині, щоб гідно зустріти непроханих гостей?.. Гадаю, похорон покійного князя відкладемо на завтра, до закінчення битви, яка, без сумніву, розгориться тут ще днесь[18]. Якщо ми переможемо, то поховаємо його разом з загиблими воями, а якщо поляжемо на полі брані, то князеві останки розділять лиху долю всіх родовичів — гайвороння поклює його і нашу плоть, а сира земля полянська з часом прийме в своє лоно наші кістки… Та допоки ми живі, то про живе й маємо думати! У князя Божедара зосталося двоє синівкняжичів — Радогаст і Чорний Вепр. Ми знаємо, що покійний князь хотів, щоб після його смерті князем став хто-небудь з них… Але ж ми не ромеї і не гунни, у яких владу переймає старший із синів покійного імператора чи кагана. Ми вільні люди й живемо в самоправстві — скликаємо віче і вибираємо князем найдостойнішого! Чому ж зараз маємо відступати від покону батьків?..

— Правильно! Правильно! — пролунали вигуки.

— Вибирати нового князя зараз ніколи: часу немає та й мало тут родів полянських зібралося — віче наше не матиме сили, — вів далі старійшина. — Тож, на мою думку, оберемо воєводу — і станемо на прю з вождем гуннським! А згодом, якщо боги допоможуть нам здобути перемогу, зберемо все плем'я і виберемо князем найдостойнішого — чи то Радогаста, чи Чорного Вепра, чи когось іншого зпоміж нас…

— Згодні! Згодні! — знову загули найбільш нетерплячі.

— То кого ж оберемо воєводою? Княжича Радогаста? Найближчі вої і старійшини підхопили:

— Радогаста! Радогаста! Кий теж подав свій голос:

— Радогаста! — і глянув на Чорного Вепра.

Той стояв поруч зі старшим братом — мовчазний, насуплений, міцно стуливши губи. Щоки його зблідли. Очі палали чорним блиском, ніби в них змагалася всеспопеляюча ненависть з несподіваною радістю.

«Якийсь несамовитий! Божевільний! — подумав Кий. — Що з ним?»