Розділ «ПЕРЕД ГРОЗОЮ»

— Його довіру ще треба заслужити, Чорний Вепре.

— Я заслужу її… Так і передай Ернакові — заслужу! — сказав після роздуму Чорний Вепр. — І хай каган не гається, а йде на Рось! Князь Божедар, мій отець, уже такий старий і хворий, що боги от-от покличуть його до себе… Було б добре, щоб гунни підійшли до Родня ще до його смерті. Тоді мій брат Радогаст не встиг би зібрати під свою руку всю полянську силу… Розумієш?

— Ще б пак!

— У мене тут багато ворогів, та найстрашніші для мене двоє — Радогаст і воєвода молодих русів Кий. Хай допоможе мені вуйко знищити їх, а з іншими я сам розправлюся!

— Передам каганові про це…

— Тоді не гайся… Бери коня — і в путь!.. Жду тебе в першу ніч молодого місяця біля Родня.

— Гаразд, — сказав Крек і вклонився княжичеві в ноги. — Дякую, Чорний Вепре, що вдруге врятував мене від смерті. Повік не забуду цього. Хай береже тебе Тенгріхан!

Він підвівся, розтриножив коня, скочив у сідло і тихо, без шуму зник у сріблясто-синій імлі місячної ночі.

Родовичі, всі, як один, одягнуті в біле, з кладовища рушили додому, розтягнувшись попід горою купками, мов гуси, що повертаються з пастівника додому.

Тур ішов з волхвом, але Кий притримав його за рукав.

— Отче, відпусти нас з Боривоєм — пошукаємо Цвітанку, — промовив стиха, і в його голосі відчувся глухий, прихований біль.

— Де ж ви будете її шукати? Світ великий…

— Родня вона не минула… Або десь поблизу нього… Більше нікуди Чорному Вепрові її везти… Там і шукатимемо.

— А якщо потрапите княжичу до рук?

На все воля богів, отче. Але ж я не ликом шитий — сам постараюся обхитрити Чорного Вепра!

Тур з любов'ю глянув на сина. Гарний отрок! Уже, власне, муж! Спокійний, дужий, розумний! Як би радувалася душа Білиці, коли б боги не покликали її до себе! І старому батькові — радість, і молодшим братам та сестрі — опора!..

Однак дати згоду не поспішав.

— А якщо гунни посунуть?.. Я міркував, що ти станеш не тільки на чолі молодшої дружини, а поведеш усю силу руську. Бо мене вже роки гнуть донизу… А що гунни нападуть — чує моє серце. Недарма Крек так швидко об'явився в наших краях!

Кий задумався.

— Я не затримаюсь, отче… У поле ж пошлемо посилену сторожу. А замість себе залишу Щека, — він глянув у сині, трохи примерхлі очі батька. — Він впорається…