Розділ «Юрій Пригорницький ПОСАГ»

— Ходімо обідати, — королева взяла чоловіка під лікоть, і сімейство рушило до великих, оздоблених бронзою дверей…

…до дверей, що їх не прочинять лакеї і за якими не вклоняться придворні в пошані й відданості… Самотність не робить реверансів, не вносить страв на порцеляні й не підтримує вам полатану мантію.

Її, самотності, стає лиш на те, щоб прошепотіти проти ночі моторошну казочку.

У “камоді” — катапультованому модулі — принцеса відчула раптову байдужість до всього на світі, принаймні… до себе самої.

Та чи могло це тривати довго? За якісь хвилини з гарних дівочих очей полилися сльози. Крізь них її високість бачила жовтаве марево в ілюмінаторі.

“А якби я опустилась на нічний бік, — гадалося принцесі, — і якби там хоч хто-небудь живий… Сказали б: он зірка пада!”

Двигун тихо хурчав, “камод” плавно знижувався, марево потроху розсіювалось, і зарюмсана бранка чужої планети загледіла вдалині свій корабель. Він падав, наче звичайний метеорит, — за ним тягнувся сірий хвіст.

І — впав, розкиданий вибухом на друзки… Звук од того вибуху був сильніший за грім. Але король, повірте, мав великі підстави наректи це громом.

Безталанночка зрозуміла, що вороття звідси, певно, вже не буде, а втекла ж вона з дому, ні про що нікому не сказавши…

— Так тобі й треба, романтична дурепко! Хотіла, бач, подарувати життя цій пустелі… Подаруєш! Власне.

Про цю змертвілу планету з такою красивою назвою Тіогретта-прим вона прочула від одного старця, колишнього капітана, що проциндрив до решти всі свої заощадження на астероїді Розваг. Оскільки жебракування було поза законом, він “торгував” зоряними мапами, що друкувалися чи не в кожній газеті двічі на місяць.

Знижуючись, “камод” летів геть од місця вибуху корабля.

“Юна романтичність у монарших осіб вигоюється досить швидко й легко”, — нагнулись на думку слова одного цирульника-єретика.

Покинутий напризволяще заєць торохтів двотактним двигунцем і кружляв гаєм, поки не наскочив на стовбур дизельного дуба. Якийсь час тварина вперто рухала ніжками, відгрібаючи землю. Незабаром їх заклинило.

Король таки справді був королем. От спробуйте ви зробити бензинового зайця. А його величність виготовляв їх по кілька десятків протягом осені.

У другому ілюмінаторі “камоду” принцеса побачила таку ж понуру поверхню цієї горопашної планети.

Ба! Це був простір, на якому маною, камінною квіткою в пустелі стояв замок. З високими зубчастими вежами. З похиленими нерухомими флюгерами…

Модуль знижувався, але замість того щоб сісти в крісло й зафіксуватись пасками, дівчина не відриваючись дивилась у кругле віконце. їй здалося, що замок оточений трьома загонами лицарів у лискучих латах…

Чи то були якісь механізми?

За столом засиджуватися не було потреби. Але й за цієї скромної учти не поспішали: звичай понад усе.