Полтава

— Носилку перед фронт! — кричить король, і трабанти кладуть на рамена носилку і

кроками велетнів ідуть туди, де кипить бій.

— Скорше! Скорше! — наглить король. Прив'язують носилку між кіньми до сідел, 12

трабантів і 24 гвардейців окружують короля, женуть.

Войнаровський пустив другу записку в обоз і пігнав за королем, доганяючи Понятовського

з його стрійними товаришами. Насилу посуваються вперед крізь град куль, крізь трупи, почерез

тіла важко ранених, серед шелесту роздираних прапорів, що хиляться вниз, як сторощені крила

вірлів.

Сурми, литаври, обої, свист куль, як удари кнута, як сик. гадюк, як грюхоти грому.

— З нами Бог!.. Я тут, між вами, я вас веду! — кричить король і мало не вилітає з носилки,

бо одного коня розшарпав гранат. Трабанти другого відпрягли, беруть носилку на рамена і

дальше ходою великанів ступають.

— Гур-ра! Гур-ра! Гур-ра! — Цар піхоту з табору рушив" Сам веде... Великий, жорстокий,

грізний. Король і цар кулями себе шукають.

Царський капелюх передірявлений, друга куля влучила в сідло, третя в груди, але

відбилася від нагрудного хреста.

Найвірніші гвардейці, трабанти й носильщики королівські побиті, куля сторощила носилку.

Гультман насилу зв'язує її уздечками від побитих коней.

— Чого ж ви стоїте? Несіть! — наглить король, і його знов несуть у самий найгірший

крутіж бою, де сині й зелені каптани сплітаються так тісно, що хіба чорт їх на другім світі