Полтава

отямиться у московській неволі.

Майор Вольфельт королеві свого коня дає. Понятовскі і Войнаровський помагають

висадити його. Хору ногу йа кінську шию кладуть. З тої ноги цюрком спливає кров. Майор

Вольфельт біля коня біжить, одною рукою відбивається від москалів, другою опаску на нозі

короля поправляє.

Знов гук... І Вольфельт лежить без духу, а його кінь на трьох ногах скаче.

— Короля вбили! — знову хтось крикнув, ніби камінь у воду жбурнув. Стовп жаху

знімається високо, і розпука розливається кругом.

Левенгавпт даром прицілюється до уступаючих з поля бою людей.

— Не лишайте короля, діти! — кричить голосом розпуки. Калмуцьке "І-і-і!" лунає щораз

ближче.

— Діти, не лишайте раненого короля!..

Капрал Гієрта, цілий у крові, скаче з сідла, і короля на його коня саджають. Сам Гієрта

усувається набік, щоб під якимсь сторощеним плотом сконати.

"І-і-і!"

Королівський конюх ще одного коня провадить і саджає на його доброго капрала Гієрту.

Утікають. Допали повозу Понятовського, помчали...

"І-і-і!"

Як корабель, бурею розбитий, хитається армія шведська, без начального вожда, без

старшин, без команди.