Полтава

То зривалися й лопотіли, то присідали і нишкли червоні і білі знамена московські, з рукою

в хмарах, з хрестом св. Андрея і з буквами царя, прикрашеними золотом і сріблом вишиваними

вітками.

Шведське "Бог з нами!" лунало чимраз голосніше, московське "гур-ра!" подібне було до

харчіння, аж московська кавалерія була зм'ята, а останки піхоти в безтямнім страху втікали з

редут.

В царськім таборі зчинилася тривога. Зняли крик, а жінки кинулися запрягати коні до теліг.

Побачив це Піпер і порадив королеві двигнути генерала Кройца, команданта лівого крила,

в допомогу побідному Шпаррому, щоб гнали втікаючого ворога й не дали йому отямитися та

прийняти оборонну поставу.

Король, захоплений боєм, забув, що провід віддав полевому — маршалові Реншільдові, і,

не надумуючися довго, притакнув головою.

За хвилину генерал Кройц сидів московській кавалерії на задах і пер її над Ворсклу, як

стадо перепуджених волів. Не було сили, щоб здержала цей гін. А рівночасно на другому крилі

двигнув Левенгавпт свої закалені в боях піхотні полки, щоб зайти ворога збоку і приступом на

багнети взяти від полудня його укріплений табор.

Здавалося, що битва рішена і що побідили шведи.

Войнаровський, котрий разом із Понятовським стояв біля королівської носилки, недалеко

знаменитого Остгета-полку, написав кілька слів на шматку паперу, скрутив і розсильним післав

до гетьмана в обоз.