Полтава

— Хто?

— Смерть.

Зимним вітром повіяло від лісу.

Канцлер Піпер казав собі подати бубон, сів на нього і спиною оперся о дерево.

Левенгавпт плащ підстелив під себе і великими добрими очима дивився перед себе, а з каптана

торчала йому якась латинська книжечка, ще, мабуть, зі студентських часів, куплена в Люнді, а

може, в Ростоку. Гарний Кройц стояв спертий на голову шаблі. Хтось почав розмову про душу.

Згадали легенду про бої духів над боєвищами. Раді були знати, чи можливе воно, чи ні.

Левенгавпт, добрий знавець римської літератури, цитував відповідні місця зі старинних

авторів.

— На тих полях, — почав котрийсь, — перед сотками літ Тамерланові горди Європу

побідили.

— На тих? — ніби здивовано спитав король. — Так, так, на Європу все нові горди

напирають, та вона їх здалеку бачить, а заки очі протре, то вже запізно.

— Запізно... — повторив Піпер, глянув на короля і палець до уст приклав. — Пст!

Король спав.

Вузький серп місяця зеленавими блисками озарював високе чоло, запалі очі і гіркий усміх

на устах. І було це обличчя так подібне до бронзових статуй на старих саркофагах, що хто

глянув, здригнувся і очі повертав на поле. Вдивлявся в пітьму, ніби доглянути хотів загадку

завтрашньої днини.