Полтава

великий і так різнородний табор не була легка річ, і тут Мотря виявила себе мистцем.

Неслухняних картала, зневірених підбадьорювала, немічних кріпила. Її називали ясною панею.

Дійсно, ясніше ставало, куди вона пройшла.

Гетьман нездужав. Помітно опадав на силах, умлівав. Цілі роки безнастанної, важкої і так

дуже відповідальної праці виснажили його. Цей, вічно молодий і все бадьорий чоловік,

постарівся нараз.

До фізичної недуги прилучилися моральні терпіння. Терпів за край і народ; за край,

толочений чужими копитами, і за народ, неволений і катований ворогами. Гриз його біль і палив

сором.

Біль, що не знайшов розуміння у своїх, і сором, що так багато тих своїх зраджувало й

покидало його. Навіть Апостол показав себе другим, ніж гетьман гадав.

Генеральний суддя Чуйкевич (батько Івана), генеральний осаул Максимович, лубенський

полковник Зеленський, компанійський Кожухівський, сердюцький Покотило, канцелярист

Григорович і писар Гречаний — це все люди, котрим він довіряв і котрі спочували його задумам,

і ось навіть вони зрадили його, як Юди Христопредателі. Перейшли до царя і понесли з собою

військові й політичні тайни, котрі на вирішенню діла чимало заважать.

Сором гірш жари палив гетьманські лиця, сором перед шведами і їх королем, перед

історією, перед самим собою.

І тим більше цінив і любив тепер гетьман тих нечисленних старшин, які осталися круг

його, тим більше вдяки почував до Гордієнка і до запорожців. Стільки літ виховував собі і плекав