Полтава

бійтеся слави непобідимого ворога, бо ви його не раз вже побіджали. Майте в бою перед очима

Бога і правду, на Бога всесильного в боях уповайте, а про Петра знайте, що життя йому не

дороге, щоб тільки Росія жила в щастю і славі для вашого добра!"

Творець "всеп'янішого синода", для котрого не було нічого святого в світі, вдавав святця,

чоловік славний зі звірств і жорстокостей нелюдських, покликувався на щастя, славу й добро

своїх підданих.

LII

Над невеликими резервами союзних військ і над величезним табором військових,

старшинських і селянських возів командував гетьман Мазепа. Табор стояв за армією шведською

під лісом.

У ньому, крім двох тисяч шведів, здебільшого неспосібних до бою, стояв ще Мручко зі

своєю сотнею, полк компанійців і тисяч три запорожців. Чимало їх сиділо в ровах під Полтавою і

в контртраншеях над Ворсклою, тисячі стояли відділами від Ворскли до Дніпра для

забезпечення евентуального відвороту, решту приділено до лівого крила шведів.

Гетьман лежав у своїм шатрі тяжко недужий. Ним піклувалася Ганна Обидовська. Мотря

працювала в лазаретах, котрі були переповнені недужими, військовими й цивільними. Ті останні

— це були здебільшого селяни, вірні гетьманові, що перед москалями втікли до союзної армії з

жінками, дітьми і цілим своїм движимим майном. Мужчини працювали при сипанню шанців, жінки

помагали шити й прати, збирали полеві ягоди, гриби, а то й лободу, бо їсти не було що. Діти

бігали на побоєвище і ловили теплі ще кулі, щоб було чим набивати кріси. Вдержати в ладі цей