Полтава

— Цей зрадник, — гукав цар, — знюхався з королем Карлом і з самозванцем

Лещинським, щоб розбити єдину й неділиму Росію. Вони під присягою обіцяли йому утворити

окреме, від нікого незалежне князівство Українське та прилучити до нього Волинь, Дон і

Запорожжя. Але Лещинського військо вже в пух розбите, Січ збурена, а всіх ворогів перед нами

тільки 34 полки, і ті неповні, перетомлені, збідовані. Остається нам побити й ті марні останки.

Віра, церква й "отечество" вимагають того від вас. Потрудіться, товариші!

Словом "товариші", як маслом, їх мастив.

Причвалавши на гнідім коні до своїх гвардейських полків і прикликавши офіцерів,

викрикував:

— Ви були свідками, як ворог зневажав нашу святиню, як він насміхався над нашим

обрядом святим і над нашою єдиноправдивою вірою православною. Знайте, що чванькуватий,

але й передбачливий король Карло розписав уже в Москві для свого війська квартири, а

генерала Шпарре іменував генерал-губернатором московським. Він хоче наше "любезноє

отечество" розбити на дрібні князівства, завести в них свою єретицьку віру і знищити Росію

дотла. Оставимо ж ми таку наругу і презирство над нами без належної помсти? Ні, ніколи!

— Смерть ворогам! — відповіли йому офіцери.

— Смерть ворогам! — понеслось по цілому таборі. Після того війську прочитано

знаменитий боєвий приказ:

"Воіни! Прийшов час, котрий рішити має долю Росії. Не гадайте, що б'єтеся за Петра, лиш

за державу, доручену Петрові, за свій рід, за батьківщину, за православну віру і церкву. Не