Полтава

повелося їм заткати свою хоругов, але брак муніції не дав їм увінчати бажаним успіхом своїх

прямо надлюдських зусиль. Король, роздратований неуспіхом і докучливим болем ноги, на

другий день дав приказ рішаючого приступу. Була це остання спроба взяти білою збруєю

Полтаву.

Боротьба тривала до другої години вночі, а о 3 почалася наново. В Полтаві вдарили у

дзвони. Келлін вигнав на мури ціле населення, старців, жінок, дітей з косами, сокирами, колами,

кублами кип'ятку, з каменюками. Люди гинули, як мухи, на валах лягло півтора тисячі війська і

громадян полтавських.

Але й шведів згинуло не менше і о годині 4 рано шведи й запорожці відступили.

Король Карло понехав остаточно гадку добути приступом Полтаву. Він став готовитися до

рішаючого бою з царем.

Дві хмари наступили на себе так близько, що мусіли зударитися.

Оден з найбільших і найважніших боїв в історії людства став неминучим.

L

Цар хотів відтягнути битву до 29 червня, себто до дня своїх ім'янин. Так король приспішив

речинець. До шведського табору перейшов від москалів якийсь німець і доніс, що цар дожидає

ще приходу калмуків. Тоді король, щоб не допустити до того скріплення ворожих сил, рішився на

битву дня 27 червня. Дня 25 оден з поляків утік від Понятовського, прибіг до царя і сповістив

його про цей речинець.

— Ну, что жь! — сказав цар. — На начинающаго Бог.