Полтава

і пістолів лущать, аж в ушах лящить.

Народ, затурканий Москвою та зацькований контрибуціями, постоями й усякими

здирствами й тягарями воєнними, зрадів і просіяв, побачивши братію запорозьку, яка з давен-

давна славилася тим, що ніякого ярма й ніякої чуженецької насили зроду не знала. І тільки те в

першу чергу тягнуло на Січ людей, що не любили неволі.

— Слава! Слава!

Король стояв в окруженню Піпера, князя Віртемберзького, Гермеліна, Реншільда й інших і

слухав уважно та не без дива латинської мови кошового, котрий дякував йому за обіцяну

протекцію і обіцяв вірно стояти при гетьмані й королі та боротися спільно за волю України.

Відповідь короля прочитав у латинській мові його секретар Гермелін, а Сольдан

переповів її в мові українській. Король впевняв запорожців у своїй прихильності до Січі й до цілої

України, за якої волю він готов боротися проти спільного шведського й українського ворога,

московського царя.

— Який ви хоробрий союзник, це видно з царичинської битви. Живим доказом тих 150

московських бранців, що ви їх привели до мене. Поздоровляю хоробрих лицарів запорожців!

— Стільки ж післали ми, — відповіли запорожці, — кримському ханові в дарунку і маємо в

Бозі надію, що як він їх побачить, то пристане з нами до спілки.

Розмова протяглась до обіду.

Бенкетували три дні.

Гетьман в бенкетах не приймав участі. Занедужав. Дехто казав, що нервувався, бо не міг