Полтава

марша.

За оркестром 150 москалів, узятих запорожцями в полон у славній царичинській битві.

Йшли як на заріз, і ніяк не могли попасти в такт шведському маршу.

— Як корови на пасовисько йдуть. Москва, крок держи! — гукали на них будищанські

хлопці. За полоненими москалями їхав під січовим бунчуком кошовий Гордієнко. Круг його 50

запорозьких депутатів. Всі на конях баских, доброї породи, здебільшого турецького хову, як змії.

Головами кивають, ніби дякують за привіт, здоровляться. Не йдуть, а так тьми тонкими ніжками

викидують та перебирають, мов танцюють.

Запорожці в червоних каптанах, підперезаних поясами, в черкесах голубих або синіх, на

зборах та на шнурках, золотом суто гаптованих з позументами, ґудзиками й гапличками. Рукави

широкі з роздерами або розпорами. В деяких рукави заложені за спину і зав'язані там, від чого і

здається, що у них до рамен прироблені крила. Буцім збираються летіти.

В іншого поверх черкески накинена ще й керея, довга, пущена коневі на хребет, так що

весь кінський зад нею вкритий.

На ногах сап'янці, а на головах шапки з футряною околицею, здебільшого соболевою, бо

Гордієнко кого-будь не брав, а таких, що і одежею, і збруєю могли показатися в світі. Збруя на

них і на конях в золоті і в сріблі, навіть сідла, уздечки й поводи позолочені і посріблені,

туркусами повисаджувані. А що вже шаблі, пістолі, келепи, кинджали і списи, так ті прямо горять

у поранньому сонці.

— Слава! Слава! — гукає весь шлях від Диканьки до Будищ, дзвони дзвонять, з самопалів