Полтава

вимордував всьо цивільне населення Переволочної разом з жінками й дітьми, а багатий город з

гарними церквами, млинами й іншими будівлями велів спалити дотла.

З Переволочної, як недавно з Батурина, і сліду не осталось. Тільки димами захмарене

небо висіло над попелом і жужелицею вкритою землею, тільки ворони кракали над недотлілими

трупами і вили бездомні пси, тільки легенди й перекази про лицарське завзяття запорожців і

заїрську лють московських різунів мандрували, як марева нічні, понад берегами Дніпра й

Ворскли, розбуджуючи в одних палке завзяття, а в других жах і отупіння. Де були запорожці, там

помітний був лицарський підйом, а без них помічався упадок духу й нерішучість. Народ кидав

свої оселі, крився по лісах і нетрях, і хто не пристав до регулярної армії, попадав у бандити.

Завмирала ідея, голову підносили щонайтемніші інстинкти. Так і тоді, як скрізь і все.

Зрада, продажність і затрата почуття честі, як сморід стерва, затроювали воздух. Син

перестав довіряти батькові, товариш зраджував товариша, чоловік боявся жінці виявити тайну.

Хто збудився рано і стрінув товариша в таборі, то, здивований, питався: "Ти ще тут?", бо мало

що не кожда ніч приносила нові випадки шпигунства й дезерції. Зараз тая стала поширюватися

навіть між шведами. Москалі досилали перекуплених полонених шведських, котрі буцімто

вирвалися з московської неволі, а на ділі нарочно приходили до шведського табору, щоб

деморалізувати його. Оповідали про те, як то в Росії живеться полоненим шведам і їх родинам,

як вони там учителюють по панських домах, працюють по фабриках та всіляких установах або

заробляють гарні гроші як малярі і музиканти. А звісна річ, що як розказувати голодному про

смачний обід, то йому по зубах йде оскома, не диво тоді, що й деякому шведові, зневоленому