Полтава

Було це в оден весняний день, день по Благовіщенню святім.

XL

А на другий день в головній квартирі у Будищах дожидали Гордієнка з запорожцями.

Старшини, Орлик і Войнаровський були з гетьманом У Диканьці. Тут лишилися тільки

шведи, тисяч дві козацтва і козацьке жіноцтво. Козацтва доглядав молодий Чуйкевич і сотник

Мручко, який до Будиш, прямо з Переволочної прибув.

Вечоріло, як він зайшов до Чуйкевичів на квартиру.

— Велике в нас свято завтра, — почав, привітавши молодих хазяїв. — Такого вже давно

не бувало.

— Давно, — відповів Чуйкевич. — Двадцять літ Січ з гетьманом ворогувала, аж тепер

отеє побраталися. Давно пора!

— Січовики — добрі молодці, а що буйні й не політичні, — Мручко на те, — ах, Боже ти

мій, звідкіля їм політичності набраться? Та ж це народ, злиднями вигнаний з батьківщини,

відірваний від хат і родин. Сидять собі за порогами і, крім воєнного ремества, нічого більше не

знають. А все ж таки лицарська честь і любов України не чужі їм, і як лучився такий мудрий

кошовий, як Гордієнко, то дивіть, на який мудрий вчинок спромоглися.

— І вам, сотнику, дякувати треба. Ви також до того рук своїх приложили, — відізвалася

Мотря.

— Ах, пані ви мої дорогенькі. Не рук, а тільки трохи, так сказати, писка. А в мене він

широкий і не дуже-то я ним і дорожу. От, може, й сказав яке там не дуже й мудре слово, але в