Полтава

його о протекцію для нас і сподіємося при вашій допомозі добитися її. Готові ми скласти присягу

перед Богом на вірність і слухняність милості вашій, але хочемо, щоб і ваша милість

обов'язалися присягою однодушне поступати з нами у великому ділі рятування нашої вітчизни.

Гетьман відповів:

— Спасибі вам, панове запорожці, що довіряєте мені. Високо ціню і хвалю вас, що так

горячо бажаєте добра отчизні нашій, Україні. Бог мені свідком, що ступив я під протекцію

шведського короля не з легкодушності, ані для власної вигоди, а лиш з любові вітчизни. Не маю

ані жінки, ні дітей. Міг би я піти собі в Польщу або куди там і спокійно доживати віку, але стільки

літ заправляючи Україною по змозі сил і снаги, яку мені дав Бог, не можу тепер дивитися з

заложеними руками, як її катуватиме її невблаганний ворог. Знаю, що цар хотів нас переселити

в чужі сторони, а вас, панове запорожці, перевести в драгуни і зруйнувати вашу Січ дотла. Якщо

воно не сталось, то дякуйте мені. Коли б не я, то, може, всі ви були би нині не тут, а на Сибірі. Я

пристав до шведів і покладаюся на Бога, що він, вибавивши нас із великої небезпеки, позволить

нам вибитися на волю. Подаймо ж собі руки, я присягну вам, а ви присягніть мені в незмінній

вірності й приятельстві.

Кажучи це, гетьман стиснув долоні Гордієнка і пригорнув його до себе.

— А тепер, дорогі гості, не погорджуйте моїм хлібом-сіллю, — і попросив до світлиці, в

котрій наготовлений був стіл для гетьмана, його старшин і для запорожців.

Гордієнко сидів біля гетьмана, гетьманові старшини по оден бік стола, а запорожці по

другий, щоб через стіл могли балакати з собою.