Полтава

сотнями втік. Решта на побоєвищу погибла, а 150 людей запорожці в полон взяли.

Так протягом кількох днів заволоділи вони городками над Орелею і Ворсклою,

порозбивали або порозганяли московські гарнізони, а мешканці того краю, котрі ще недавно, як

звірі, кочували в лісах, нападаючи не тільки на шведів, але й на своїх, вертали тепер у свої

оселі, добували задоловане зерно й доставляли харчові припаси для союзної шведсько-

української армії.

— Що значить кошовий з головою! — тішився Чуйкевич, слухаючи тих радісних звісток.

— Реабілітуються наші запорожці, — притакнув Войнаровський. — Направляють свої

промахи давніші. Коли б тільки не змикитили нам, бо вередливі сильно.

— Нема страху, доки кошовим Гордієнко, а Мручко коло них.

Будища нетерпеливо дожидали запорожців. Тільки Мотря буцім не цікавилася ними.

Чоловіка поставила на ноги і тепер весь час присвятила своїм недужим і калікам. Спокійна й

маломовна, невгавно вешталася по таборі з ліками, з харчами, з біллям і зі словом добрим, була

ангелом у тій темниці горя.

Аж у перших днях цвітня наспіла до Будищ вість, що Гордієнко надходить.

Гетьман поїхав у Диканьку і післав двох полковників з двома тисячами козаків Гордієнкові

назустріч.

Ожило дворище Кочубеїв у Диканьці, буцім нараз пригадалися давні часи, коли то

покійний Василь Леонтійович і його дружина Любов Федорівна гостили тут своїх другів і

сторонників. Тепер готовилася Диканька вітати запорожців. Гетьман знав, що вони митці добре