Полтава

воно не виглядало так страшно, але бувало й таке, що на худому, мов терлиця, коні їхав їздець

опасистий та череватий, мов бочка, і тоді боявся ти, що ось-ось і переломиться сухоребра

коняка надвоє, задні ноги з хвостом покотяться в один, а передні з головою в другий бік, а їздець

сяде безрадно на землі поміж ними.

Козаки зараз зміркували собі, що це не німці, а тая нова їзда, яку щолиш творив цар

Петро, головну вагу все-таки на піхоту покладаючй і більше довіряючи тригранному штикові, чим

гострій шаблі, або пістолям з крем'яними замками, з котрих, було, заки викрешиш іскру, то й

порох вітер здмухне або дощ чи там сніг замочить. Насупроти таких-то дев'ятьох всадників

вистрибнуло трьох козаків, привикших до коня від малої дитини, буцімто кінь і їздець то одно.

Досить було глянути, як вони на них сиділи, як нагло й швидко повертали набоки або завертали

на місці і подавалися назад. Мов веретена в руках доброї пряхи, були ті коні у козацьких жменях.

Мрячко хоч чадивизся на таких їздців чимало, і не було такої їздної штуки і такого фортелю,

якого б він не знав, все-таки не міг від отих трьох їздців ока свойого відірвати.

— Але ж герцюють, як ляльки. І синів своїх не бажав би я кращих мати, та Бог не дав

потіхи. — І він важко зітхнув, згадуючи, де й котрий із них віддав голову за славу молодецьку.

— А так його, Іродового сина, а так! — приговорював, тупцюючи біля гаківниці, бо

спокійно встояти не міг, так його поміж цих трьох кортіло. — Бодай би я до Різдва горілки в роті

не мав, якщо цих трьох не дасть дев'ятьом ради. О, о, вже один москаль ноги задер, от глянь,

вже й другий перекицнувся. Але ж глемезнув його Шелест по тім шкуратянім каску, голову

надвоє розчерепив. Не знав я, що він такий грач. Та ж це прямо архістратиг Михайло! Гарно,