Полтава

— Та зони і своєю галакають, чортзна-як.

— Але кленуть здорово.

— Матіркувать.

— Навіть Богові та Богородиці не потурають.

— Антихристові чада.

Декілька всадників підсадило мало що не до рова. Кивали на козаків пальцями,

показували дулі, робили всякі непристойні рухи.

— А памороки вам затьмарило б, неохаї безхарапутнії, та вони ще з нас насміхаються.

Дозволь, батьку сотнику, відігнати тих кудлаїв мерзотних, а то глядіти на них невмоготу.

— А кілько їх?

— Буде з десяток.

— Так, мабуть, нашого брата троє хватить.

— Хватить, добродію, хаватить.

За хвилину відчинилася брама, луснув зводжений місток і на поле вискочив Шелест з

двома товаришами. Аж сонце зацікавилося та стало зазирати з-поміж дерез. Велике й червоне. І

бачило воно, як дев'ятьох перських гренадирів зі шкуратяними касками, з-під котрих вимикалося

довге кудлате волосся, у високих чоботях і в баранячих тулубкак верх каптанів, з полами,

заткнутими за пояс, гарцювало на конях різної породи та однаково сухоребрих, нібито й вони

мусіли зберігати, тверді московські пости. Ще як на такій хабеті, що скидалася більше на якогось

змізерованого гіпоцентавра, чим на боєву коняку, сидів рівно худий молодий молодий їздець, то