Полтава

вулиці під розложистими деревами, і поклонився їм. А кинувши оком на старезний вулик,

витесаний з колодки на подобу козака, усміхненого безжурно з вишкіреними зубами та ще з

люлькою в тих зубах, гукнув:

— Здоров будь, брате! Не дожидався таких гостей серед зими, що? Та їх, мабуть, куди ще

більше йде. Але ми тамтих не пустимо. Проженем диявольське плем'я, проженем, не даром же

мене так руки сверблять, як мою бабу язик!

Так приговорюючи, щоб і себе розпалити і козакам більшого завзяття додати, бігав, мов

парубок перед весіллям, по цілій пасіці, осмотрював паркани, двері й вежі на гаразд

обмірковував, де й кого б йому поставити, щоб краще й легше витримати облогу, котрої,

напевно, сподівався, бо як же воно й було б, щоб москалі занюхали мед та не пішли його

лизати.

— Ой полижете ви цього меду, як ведмідь у казці, на це вам моє козацьке, а якщо його

мало, так і шляхетське слово!

Коней казав поставити у стайнях та в клунях, далеко від хати, над ярком, щоб їх стріли не

полошили, хоч козацькі коні, рівно як і козаки, до такої музики звичні.

Накидано їм повні драбини сіна і щолиш тоді, як те сіно з підрів здіймали, виявилося, що

там сиділо декілька сотникових табунщиків та конюхів, схованих перед наскоком невідомих

людей.

— Я собі так і думав, — говорив сотник, — що в такому маєтку мусять же якісь сторожі

бути. Злазіть, небоги, з тих вижок та будьте нам товаришами й пособниками!