Полтава

лід заломиться, і крига тебе придавить, коли вода не понесе з собою. Так само і на містках.

Треба їх було переїздити та переходити по двох-трьох, бо підмулені були, і палі, на котрих

стояли, хиталися, як зуби у старечих щоках. Не оден переплатив тоді свою сміливість і неввагу

здоровлям або й життям. Не одного Бог вість куди занесуть ті весняні рвучкі води, що так

напрасно втікають тепер із України. Ніби на півночі хтось гать велику пустив, щоб сполокати і в

Чорне море занести шведів і їх союзників.

Від Коломака до Будищ було декілька мостів, довгих і високих, які тільки помостами

знімалися понад водою. Карні відділи переходили по них щасливо, але всяка колотнеча і

суматоха кінчилася звичайно тим, що люди і коні летіли шкереберть у воду. А це лучалося

нерідко, бо всякий, бачучи, як вода підступає, спішився скорше пройти.

Король з гетьманом ставали тоді біля мосту і чекали, поки їх люди не перейдуть, тоді

проходили останніми. Як доводилося гармати перетягати вбрід, король іноді перший впрягався у

шлию і по пас брів водою, не слухаючи благань та прохань свого секретаря і Гультмана.

Зате військо забувало про свої великі труди, дивлячись, як король трудиться нарівні з

останнім чурою з обозу.

Крізь один з тих мостів баталіони пройшли щасливо, але для гармат і табору, навіть для

гетьманових грішми навантажених возів, він був задряхлий. Піоніри кинулися його скріпляти

наскорі. А поки що гармати, табор, а з ними й оба вожді під охороною одного німецького полку

осталися на другому березі ріки.

Бралося під вечір, небо випогоджувалося, рум'яніло, заповідався мороз.