Полтава

— Є сили вищі від найсильніших людей, — почав півголосом гетьман, — і з ними

змагатися годі.

— Значиться?

— Треба нам вертати за Ворсклу і дожидати весни. При теперішній відлизі ніяка воєнна

акція не є можлива. Наглої зміни погоди ніхто передбачити не міг і ніхто за відворот не

відповідає. Це прямо один із тих несподіваних припадків, котрим краще зійти з дороги, ніж

противитися. Головою муру не переб'єш.

Всі відітхнули вільніше. Ніби змора, що давила-їх, щезла кудись. Тільки король сидів

прибитий. Зробився ще менший і ще марніший. Підпухлі очі пройнялись великим смутком. Тонкі

пальці дрижали. Видно, боровся з собою. Почувався самотнім серед своїх людей. Навіть

Гілленкрок і Мазепа були другої гадки, ніж він, а Левенгавпт завзято мовчав. Мовчав і Гермелін.

Але король навіть у них не бачив нині своїх однодумців. Скорше милосердя читав в їхніх очах.

Поправляв рукою комнір, котрий його чомусь-то давив, ніби віддих спирав. Розщібнув горішний

ґудзик. Рани з відморозі пекли.

"Чому Елеонора не пише? — прийшло йому нараз до голови. — Може, хора? Післати б

чоловіка туди..."

За вікном шумів дощ, як водопад.

Хотілося почути когось близького, рідного, свого.

Важко так довго бути одиноким! Може, той свій зрозумів би його скруту. Світ і люди проти

його. Налягають, щоб спроневірився собі, щоб замість вперед, ішов назад. Чому Елеонора не