Полтава

— Ні, ваша королівська великосте. Поки не зазелениться трава, годі пускатися в дорогу.

Москалі попалять сіна й солому, і чим тоді кормитимемо коні?

— А палії, азіати! — сердився король. І знов, подумавши хвилину:

— А все ж таки жаль, що не пішли ми вперед. До Азії не було вже, мабуть, далеко.

— Перше треба діло в Європі скінчити, — відповів гетьман, жалуючи, що про Азію

натякнув королеві.

Переправа тривала цілу ніч, але відбулася без перешкоди. Шереметєв не спиняв шведів

у переході через Коломак. Що-лиш на другому боці ріки зрозуміли, яка їм небезпека грозила.

Якби король наглим нападом на москалів не відпер їх був від артилерії і табору і не нагнав

такого страху, то хтозна, чим могла скінчитися битва, у котрій армія відрізана була від гармати,

табору і начальних вождів сповиненою рікою, крізь яку міст щолиш готовили.

Гадали, що тепер вже повернуть без великого труду аж за Ворсклу.

Але де там! З того моста на Мерлі, яким переходили, вибираючись у Слобідську Україну, і

сліду не осталось. Забрала його вода. Будувати новий не було ані часу, ані змоги. Бракло

матеріалів. Кінниця кинулася вплав. Щонайвідважніші і найсильніші вперед. Коні плили, кладучи

голови на зади своїх попередників. Їздці або сиділи в сідлах, або брели по боках коней,

тримаючися стремен. Ще гірше було з табором. Довелося жертвувати чимало возів, щоб на них

поставити поміст і перетягнути по них гармати. Цей незвичайно трудний перехід тривав мало що

не цілу добу. Погибло в ньому чимало людей, коней і всякого добра.

Ще довше, бо майже чотири доби, тривав перехід через Ворсклу.