Полтава

ним.

Тому перебив мовчанку і почав:

— Ваша королівська милість дозволять собі сказати, що тут не про нас діло. Ми за своїм

вождем і паном підемо крізь огонь і воду на неминучу смерть. Не дамо осоромити себе

трабантам. Але невже ж ми маємо право забувати про тих, що осталися нині за нами? Якщо

повінь розділить їх від нас, москалі кинуться на них і винищать без пощади. Тому-то як перше

радив я відступати за Дніпро, так тепер прошу і благаю вашу королівську величність:

спасаймося і вертаймо за Ворсклу.

Король наче зі сну збудився.

— За Ворсклу? — спитав, ніби ніколи і не чув того імені.

— Так, через Коломак, Мерлу за Ворсклу, поки ще леди не сплили доостанка, поки вода

не забрала останнього моста, поки ще де-небудь видно хоч шматок суші, котрою можна пройти.

Король все ще хитався, ніяк не міг рішитися сказати "так" або "ні".

Чого ж ті води ревуть і ревуть, невже ж це справді потопа? А коли би так захопити ті

кораблі, що їх цар у Воронежі будує, і на них поплисти в Чорне море? Чи хоч оден у тому зборі

про те саме гадає?

Глянув... ні!

— Рішення лишаю панам! — сказав і вийшов, схилений і наче переломаний у колінах.

XXXV

Піперові неважко було переконати загал, що відворот неминучий, відворот скорий, зараз-