Полтава

пам'ятає. Отож, коли зі своїх берегів виступлять ті ріки й потоки, то весь край переміниться в

море, в одно велике море, в якому потонуть шляхи й мости і з якого виходу не буде. Ще

кіннотчики, може, якось, хоч і з великими втратами, переберуться, але що станеться тоді з

нашою артилерією і з обозом? Вони пропадуть, а без артилерії навіть армія, зложена з самих

героїв, війни провадити не може. Тому-то ми не лиш просимо, але й благаємо вашу милість

занехати дальший похід і спасати себе та армію, без котрої наша дорога вітчина останеться

сиротою, зданою на ласку і неласку ворогів.

— Благаємо вашу королівську милість, — загомоніло кругом, і Карпові люди обступили

свого короля, "залізну голову".

Цей зніяковів, кланявся безрадно, уста його дрижали, але довго не міг зважитися на

слово. Аж промовив:

— Я перед ворогом ніколи не втікав.

— Ми також ні, — озвався Гілленкрок. — Але ж тут ворогом природа, іншого поки що не

бачимо. Не ворог, a vis maior[112] зневолює нас до відвороту. Impossible[113].

— Це каже Гілленкрок? — здивувався король.

— Так, це кажу я, що мало коли говорю... В цей мент заскрипіли двері, й увійшов гетьман.

Король звітався з ним і зробив місце поруч себе.

— Панове, — почав, — хочуть відступати, а властиво завертати з дороги. Якої гадки ваша

світлість?

Гетьман глянув по зібранню, яке затаїло в собі дух і благало його очима, щоб притакнув.