Полтава

Реншільдові кутики уст задрижали. Він насилу здержався, щоб не свиснути згірдливо.

— Ваша королівська милість хай дозволять собі сказати, що всі ми почуваємо себе

малими супроти тутешніх просторів.

— Я — ні! — перебив король.

— Ми вашої королівської милості не втягаємо в рахунок, — заявив, кланяючися, Піпер. —

Але дійсно, розміри тутешнього краю переходять численність і силу нашої армії. Боюся, щоб

степ не проковтнув нас. Наша армія тепер така мала...

— Тому кождий її член мусить бути великий, — відповів король і поклонився направо і

наліво. — Кождий, мої панове, кождий!

— Не гадаємо, ваша королівська милосте, присвоювати собі прав до такого високого

титулу. Тільки дуже нечисленні здобувають його. Ми люди звичайні, а що найбільше, середньої

міри. Але ж і найбільшому недобре починати війну з Богом і природою. Є межі, котрих нікому

переступати не годиться.

— Де вони? — спитав нетерпеливо король.

— Перед одною з них опинилися ми власне, — продовжав спокійно Піпер. — Сьогорічна

зима була так багата в сніги, як багатою буде весна у води. Того ми ані заперечити, ані змінити

не в силі. І як великі були наші втрати від морозу, так ще куди більші можуть бути від води.

Тутешній край пологий, його перетинає чимало рік і потоків. Замало вони глибокі, щоб приняти

до себе й віднести в море ту величезну скількість води, яку дасть сегорічний стоплений сніг.

Тутешні люди говорять, що ані таких сильних морозів, ані таких великих снігів ніхто з них не