Полтава

розмову.

Серце брало верх над, розумом. А серцем вони їх любили. Бачили в них те, чого їм

самим Бог відмовив.

І задивлені у героїв, забували про свою ничтожність. На хвилину прощали навіть матері-

природі тую кривду, яку вона їм зробила, пускаючи карликами у світ, тоді як на ньому і велетням

важко жити.

Громи гули! Небо ніби хтось мокрими полотнами застелював. І хтось там вгорі ті полотна

велетенськими жменями давив і жмякав, струї стуленого дощу рвучко скапували на землю.

Всього можна було скорше сподіватися, ніж такого дощу. Сніг на очах щезав.

Злива топила його, підмулювала, злизувала на горбках і поточками зганяла в доли. На

дорозі робилася зразу каша, а там тісто якесь, у якім піхотинцеві приходилося брести по коліна.

З кождим кроком йти було тяжче. Баталіони, мокрі і оболочені так, що людям лиць не було

видно, добували останніх сил, щоб пробратися крізь річку, за якою на овиді майоріли якісь оселі,

а там темною стіною бовваніли ліси.

Навіть офіцери дивилися надійно в той бік. Може, там захист знайдуть, позбудуться

мокрого тягару, скинуть плащі і вижмякають сорочки... Може...

Люксембург всунув голову в тулів, комнір на шапку підтягнув, мокрий був, як хлющ.

— А що, не казав! — злорадісно гукнув до Рачка.

— Раз козі смерть! — відповів той.

За Колмаком і Мерлою насилу розтаборилося сім шведських полків з полевою артилерією