Полтава

які б там його плани не були, погода помішала. Темно зробилося нараз. Чорна хмара

надвинулася зі сходу, ніби вона до бою ставала. Рачок чобітком штовхнув Люксембургового

коня:

— Бачите, князю?

В цей мент загуготіло і грянув перший весняний грім.

— Чуєте, мосці Рачок? — спитав у свою чергу Люксембург.

— Ще мені не позакладало.

— А мені не позаступало, — і подали собі маленькі, теж ніби малпячі, долоні.

Та нараз відскочили від себе. Мало не позлітали з коней, очі долонями прикрили,

хрестилися.

Перун сліпучою стрілою вдарив поперед коней короля і Мазепи.

Коні знялися на задніх ногах, вершники, як викуті, на них сиділи.

До статуй були подібні, до статуй, у які били громи.

— Бачили короля? — питався Рачок Люксембурга, рушаючи в дальшу дорогу.

— Бачив, — відповів Люксембург. — А ви?

— Я також..

— Гарний?

— Останній варяг на Русь гряде.

— Що варяг! Сам сущий Один. І не люби такого?..

Боговійно дивилися на своїх панів, забуваючи про дощ, зливу і про свою недавню