Полтава

дальше:

— З Опошні двигнулися ми до Котельної, а москалі в Ахтирку пірнули. Укріпили її сильно і

геть поруйнували підогороддя, щоб шведи не мали де засісти. Гадали, бачите, що король

облягатиме Ахтирку. А він зі своїми трабантами, з кількома кінними полками і з полевою

артилерією за Шавмбургом на Красний Кут пігнався. Як в Опошні, так і тут, застукали ми того

Шавмбурга, доброго чосу йому дали, чимало добичі набрали і сім драгунських полків в пух

розбили. Як перед хортами зайці, так вони перед нами до Городні втікали.

Король аж у долоні плескав. "Шавм-бург, справжній Шавм-бург!" — гукав. (Шавмбург — то

по-німецьки твердиня з піни значить). А москалі дійсно в тій утечі кінською піною геть укрились.

Буцім їх хтось намилив, а ми прали. Господи, як прали! А король напереді. Жаль, що не козак,

бо вояка, кажу вам, першої міри. Досить я напрасний у бою, а він ще і мене перейшов.

— Бо молодий, — завважив Войнаровський. Мручко скривився:

— Бувають молоді, і хоч огонь під ними пали. Такої вже конституції Carolus rex, вояка й

годі! З наших тоді хіба оден Герцик міг йому дорівняти. Кажуть, тридцятьох москалів зарубав, а

мені бачиться, що більше, бо косар так покосів не кладе, як він трупи стелив. Не лиш він, але і

кінь його весь був у крові, а шаблю то треба було мити. Що там багато казати, як вдасться

добрий козак, то хоч його на образі малюй... І будуть малювати, що, гадаєте, ні? — питався

Мручко.

Але ніхто не перечив йому. Мабуть, розуміли, що проживають часи і бої, про які світ

ніколи не забуде. Часи великі, а бої завзяті, по яких втомиться народ і довго буде відпочивати, а