Полтава

давав", — і засоромлена відвернулася. Король Карло, відома річ, не цікавиться жінками, він їх

навіть зі свого табору прогнав, бо армію псують, а як ми йому про Одарку за обідом розказали,

то усміхнувся: "Треба тих двоє повінчати, — сказав. — Війна не одну пару розділить, нехай хоч

вони на злість її укупі живуть". От і випили ми за здоровля Сидора й Одарки, ї наш військовий піп

і повінчав їх.

Суджене не розгуджене, сказала Мотря.

— Вірне кохання і війни не боїться, — зітхала Ганна Оби-довська, а Войнаровський тільки

свій рідкий вусик підкрутив.

— Вірне, — підчеркнув. — В тім-то і діло, що вірне!

Чуйкевич кудись далеко думками блудив.

Ніби тут тільки його знеможене тіло лежало, а дух невідомими шляхами буяв.

Мотря задумана сиділа йому в ногах.

Войнаровський нервово по світлиці ходив, Ганна за ним очима водила.

Мручко то на одних, то на других дивився.

— Ет! — і махнув рукою.

— Ви щось хотіли сказати? — спитав його, пристаючи, Войнаровський.

— Нічого, я так собі. Дозволите закурити люльку? — звернувся до Мотрі.

— Будь ласка, куріть та розказуйте ще, бо Іван, як бачите, слухає радо.

— А не наскучу вам? Бо я — чоловік невчений.

— Ні, ні, — заперечили гуртом. Мручко потягнув люльку, погладив вус і розказував