Полтава

"Покажемо!" — відгукнули мені.

Перед Опошнею ліс, знаєте. Стаємо у самій середині, а король з кількома своїми

офіцерами поїхав наперед і мене взяв з собою. Виліз на високе дерево і дивиться крізь скло на

Опошню. "Пощо? — питаюся того шведа, що товмачував між нами. — Та ж я вам кожний шинок

в Опошні знаю". Розказав я які де брами, вулиці, майдани, де може стояти Шавмбург, а король

вислухав мене терпеливо, поділив свою армію на чотири часті, в кождій по 500 чоловіка, а мене

з моєю сотнею взяв біля себе.

Мали ми під'їхати під город якомога тихо, а тоді вдарити на його з чотирьох боків та

стерти ворога на прах. На наше щастя, метелиця була. Несло снігом і крутило, що на десять

кроків батька рідного не побачив би. Під'їхали ми щасливо, а тоді з чотирьох боків, як не напрем,

— батьку ти мій! Мос-' каль геть голову стратив. Збирають командири драгунів в одному місці, а

тут крик, що з другого ворог пре, збираються гренадирі в другому, а він і там, і там, бігають,

скликаються, а шведи перуть, рубають, січуть, нікому не дають пардону. Ще я такої січі не бачив,

як живу, ані такого вожда, як король. Та ж то не вожд, а чорт! Сам я бачив, як він з десятьма

москалями зударявся, хіба наш Герцик більше їх під Котельнею поклав. І коли б не те його

завзяття, то було би ми не лиш Шавмбурга, але й самого Меншикова в полон взяли.

— Меншикова? — крикнув Чуйкевич і присів, аж йойкнув. — Як же це?

— Я вам розкажу як, але перше лягайте, бо не хочу вашого здоровля на свою совість

брати.

— Кладися, Іване, кладися і слухай! — уговорювала Чуйкевича Мотря, обтулюючи його