Полтава

воювать не навчили?

Войнаровський слухав уважно:

— І маєш, сотнику, причину боятися. Бо якби був король Карло кілька літ за Сасом по

Польщі і по Саксонії, а перше проти царя звернувся, то нині москаль скакав би був під його

скрипку, а так... — і махнув рукою.

— Якби! — підхопив Мручко. — Але коли б то цей розум спереду мати, що ззаду! Король

молодий, палкий, йому море по коліна. Та я його і за це люблю. Вояка, їй-Богу, вояка! Молодіє

чоловік, як бачить такого лицаря. З ним і гинути не жаль...

— Пощо гинути? — озвався Чуйкевич. — Поживемо ще і поборемося.

— По-бо-ре-мо-ся, — повторив Войнаровський.

XXXIV

В другій половині лютого Карло двигнувся на схід. Гетьман почувався настільки добре,

що пішов з ним. Взяли Мурахву, Красний Кут, Городню і ще декілька городків.

Король був у лихому настрою. Чи дошкулювало йому відморожене лице, чи дикість і

жорстокість царського війська і народу, що за царем пішов і підступом, де тільки міг, шведів

убивав способом заїрським, досить, що нікому не давав пардону. Городи й села велів палити,

доми валити до основ, а мешканців убивати. Тільки тих, що втікли сюди з України, пускав

додому, приказуючи, щоб більше, під загрозою смерті, не виступали проти свого законного

гетьмана і проти шведів. Це він робив ради гетьмана-союзника, котрий відомий був із того, що

вмів прощати своїм людям, хоч би вони не знати як провинилися проти його.