Полтава

Шавмбургову квартиру, а там такий обід заставлений: і серни, і заяці, і начинювані поросята, і

питва щонайвибагливіше. Бачите, Шавмбург Меншикова гостити збирався, і драгунам викочено

бочки, і гренадирам, ціла Опошня бенкетувати хотіла.

— Тому-то й застукали ви їх так легко.

— Авжеж, тому-то й дякуючи сніговії.

— І генієві короля Карла.

— Еге ж, — притакнув Мручко, лихий, що про нього забули.

— А звідкіля ж Меншиков у Опошні взявся?

— По дорозі в Полтаву поступив. Москалі Полтаву укріпляти беруться... Але слухайте, що

дальше було. За той час, як я з королем Меншикова гонив, мої козаки обступили Шавмбургову

квартиру. Знаєте моїх козаків. Як вони чого пильнують, то вже і зломаного гроша рушити не

дадуть. Вернули ми, а на квартирі добра усякого сила! Навіть паперів військових утікачі не

вспіли забрати. Входимо до столової, а там прибрано, стіл білим обрусом накритий, на ньому.

Боже ти мій, чого там не було на йому, які страви, які горілки, меди, на саму згадку слинка тече!

Це, бачите, Шавмбург такий пир для Меншикова зготовив, та пирувати їм не довелося. Для нас

ті страви пригріто і стіл так пишно прибрано. Коло питва порається мій Сидір, а коло тарілок,

дивлюся я, що то за козачок молодий та гарний, хоч пиши! Як ви гадаєте, хто? Кажіть... Не

вгадали, — Одарка. "А ти ж тут що робиш?" питаю. А вона спаленіла. "Я, каже, з Сидором на

Опошню ходила". — "І билася?" — "Ще і як! — відповідають за неї. — 3 офіцером одним

московським на шаблі потикалася і взяла його". Одарка: "Та це ти, — каже, — що мені жити не