Полтава

година, ба й друга, й третя; вечоріє. Король порозставляв своїх людей, як на ніч у фортеці, а

тоді бере мене під руку і веде до мельника на вечерю. Повечеряли ми, випили чарку, дивлюся, а

він рукою рот прикрив, позіхає. Бодай же тебе, гадаю собі, на іншім шкура терпла б, а йому

скучно, ще чого доброго якоїсь думки співати скаже, сумної, як наші, про козака, що лежить на

купині, або про бранців у ясирі татарськім... Еге! Нічого подібного. "Гультман! — гукає. — А

прочитай мені мою загу". Гультман добув із кармана книжку, вичитану, як требник, і голосом,

якого ви по нім не сподівалися, читав, як мені це толкували, про якогось Рольфа, що то на

далекім острові побідив руського чарівника, побив цілу Росію і ще Данію в причинку, так що ім'я

його стало славним на цілій Півночі.

Гультман читав, король перестав позіхати, очі його розгорілися, обличчя вкрилося

рум'янцем. "Генерала Крузе ще нема?" — спитав нараз, зриваючись з місця. "Нема", —

відповіли йому. "Він вже повинен бути, — і глянув на годинник. — Ходім!" Вискочили ми з млина,

обійшли кругом нашу, наскорі зготовлену кріпость, аж чуємо — гуде.

"Крузе! — крикнув король. — Я ж вам казав, що він повинен бути".

— І що? І що? — спитало знову кілька голосів нараз.

— А що ж би, — відповів Мручко. — Прийшов Крузе, і почався бій, а кінець був такий, що

москалі з Реном подались до Богодухова. Коли б не ніч, то ми з королем і без Крузого були б їх

прогнали, але серед темної ночі як ти ворога за болотами, плотами й хащами виторопиш? А так

москалі, побачивши, що беруть їх у два огні, утікли. А все-таки зробили диверсію і приневолили

нас перейти від атака до оборони, а це вже поступ. І тому боюсь, щоби їх шведи справді