Полтава

— Так мені здається, що прийдуть. Орлик раз у раз листи до Гордієнка пише. Гетьман

платню збирається на Січ післати. Добре, якби Мручко туди поїхав.

— Знаєш, що це цікава гадка. Треба Войнаровському сказати. Як Мручко січовиків не

рушить, то хіба не рушить їх ніхто. От коли би так запорожці прийшли і король Станіслав

надтягнув, то... — і аж очі Чуйкевичеві засвітилися.

Мотря похитала головою.

— Забагато ти хочеш, Іване. Не дурім себе надіями, рахуймо на власні сили.

— Добре кажеш. Позиченим конем не доробишся. Але ж ті наші сили... — і голова його

безсило повалилася на подушку.

Мотря піднесла йому глечик грітого молока.

— Ти забагато журишся, Іване, і балакаєш забагато.

— Як же не журитися, Мотре? Як виповім, що гадаю, то мені легше стає. Може, ми й ділу

пособимо, як пожуримося вдвійку. От хоч би Піпер...

— Піпер?

— Кажуть, гетьман з канцлером не в злагоді.

— Бо Піпер намовляє свого короля, щоб за Дніпро подався, і там, як не зі Станіславом,

так з його однодумцями зв'язків шукав. Старий канцлер гадає, що як лиш Карло Дніпро

переступить, так зараз сторонники Лещинського юрбою до нього побіжать. Шведи ані краю, ані

тутешніх людей не знають.

— А гетьман?