Полтава

чотирьох сильно спрацьованих гармат. Видно було, що має щось сказати, чоґо радо не сказав

би, та мусить. Врешті почав:

— Прикро мені, але Веприк треба спалити.

А звертаючись до команданта, додав:

— Ви розумієте мене. Того вимагають наші стратегічні плани.

— Не маю сили перешкодити тим планам, — відповів зі смутком шотландець.

— Простіть! — стиснув його за руку король.

— Майор Вільдемер, — звернувся до одного зі своїх офіцерів. — Возьмете баталіон і

сповните

свій прикрий обов'язок, тільки зачекайте, аж люди вийдуть з міста.

XXXII

Чуйкевича рана показалася гіршою, як зразу можна було собі гадати. Хоч кулю витягнено,

так тіло ятрилося і сто-рощене ребро не зросталося. Хірурги, свої і шведські, все ще знаходили

якісь відломки кості, витягали їх, промивали й випалювали рани, бо боялися гнилої гарячки.

Було так зле, що не мали надії вдержати недужого при життю. Тільки Мотря не тривожилася.

Доглядала свого мужа не лиш як жінка, але також як лікар.

"Він мусить жити!" — казала собі.

А він, ніби по розбурханому морі на дряхлій лодці плив. То знімався на хребет високої

хвилі, то скочувався вниз у безвісті. Раз лежав спокійно і журився Мотрею, що така стала, як

снасть, то знов кидало ним у жар, зривався, кричав, "де його шабля?" пручався, щоб його