Полтава

діти.

Передні ряди несли перед собою в'язанки хворосту і снопи соломи, а то й немолоченого

збіжжя, яке у присілках добули. Так захищали себе від куль, а підступивши під твердиню,

загачували рови, приставляли до валів драбини і дерлися уверх. Але драбини зісовгувалися по

ледянім шкливі і щонайбільші смільчаки летіли коміть головою вниз. На тих, що вспіли вилізти

на останній щебель, сипалося каміння, гарячою струєю лився окріп, сокири розчереплювали їм

лоби. Хто ж і тую небезпеку минув, ноги собі ломив, бо вали, частоколи і мури, обілляті вечером

водою, пообмерзали вночі ледом, гладким, як скло. Від того леду відбивалися кулі шведські і,

замість у ворога, влучали в своїх.

Веприка й тепер не здобуто.

Бралося під вечір, як король велів припинити наступ і вдруге післав своїх людей з білою

хоругвою у Веприк.

Мручко поїхав з ними.

Король ввічливо, але рішучо писав до команданта, що Веприк взятий буде. За це він

ручить своїм королівським словом. Живим удруге від нього не відступить. Але йому жаль

команданта і його людей, котрих хоробрість мав нагоду бачити на власні очі. Тому-то, якщо вони

пожаліють себе й города, то він забезпечує їм життя та маєток і дозволить вийти з твердині так

чесно, як чесно вони її обороняли. А як ні, то поступить з Веприком, як з Батурином москалі.

Одного чоловіка живим не лишить.

Командант ще й тепер не міг рішитися. Шотландське розуміння офіцерського обов'язку