Полтава

казковому лицарі в казковій кузні викутий панцир. Тільки до ізгибів валів, до щілин частокілля і

до вершочків веж вспів притулитися білесенький сніг, надаючи тому і так незвичайному образові

ще більшої, якоїсь прямо вже несамовитої принади.

Разом із тим, як сонце з-поза імли виявляло своє зацікавлене обличчя, різдвяна казка

набирала щораз більше реальних прикмет, аж коло години 10 рано облилась легкою загравою. І

тоді Веприк нагадував зачарований замок, який бачили ми хіба в нашій діточій уяві, розбурханій

фантастикою бабусиної казки, замок, весь викутий з ледяної криці, обсипаний алмазом і

обжемчужений. Сонце дихнуло на його, він спаленів і займився огнем.

Шведи, замість зі зрозумілою злістю дивитися на город, від котрого перед тижнем

відступили і якого вчора ніяк не могли добути, любувалися ним. Навіть Реншільд не сердився,

тільки з руки зробив дашок над очима і глядів:

— Гарно. Нагадуються фйорди, коли в тепле полуднє сонце стопить сніги, а ніччю мороз

їх ледяним панцирем прикриє.

— Як Альпи після заходу сонця, — додав від себе Гілленкрок. — Сонце зайшло, а вони

все ще не хочуть зміняти своєї багряниці на чорну кирею ночі.

— А все ж таки нам треба цей Веприк добути, — рішив король і коло полудня дав знак до

приступу.

Почалась антифона гармат, торохтіли мушкети, з луском розривалися ручні бомби. "Бог з

нами!" мішалося з "Гур-ра!".

Шведські баталіони йшли руйнувати ту різдвяну казку, котрою недавно тому тішилися, як