Полтава

Ранком дня 8 січня відчинилися городські ворота. Шведи увійшли в твердиню, лишаючи

поза собою 500 своїх трупів. Дві тисячі москалів і кількасот козаків-українців склало оружжя.

Хоробрий командант-шотландець також. Але король віддав йому шаблю.

— Будете моїм гостем, а не полоненим, — сказав, стискаючи його кріпко за руку. — Мило

баченим гостем, — додав і замнявся. — Вашим людям, — говорив, ніби засоромлений, — я рад

би також виявити моє признання за їх справді лицарську хоробрість. І тому позвольте, що я

велю роздати між них по 10 злотих польських на голову. Всі вони перейдуть у Зіньків, де будуть

хіснуватися свободами, більшими, як коли-небудь хіснувалися полонені. Українці разом з

жінками й дітьми можуть вийти свобідно, забираючи з собою весь свій маєток. Того бажав собі

його світлість гетьман Мазепа.

Королівські слова переклав оден із офіцерів на нашу мову, і що король балакав стиха,

немов засоромлений, що хоробрих жовнірів намовив до здачі твердині, він вигукував уголос.

Полонені слухали й не вірили своїм ушам. Привикли вони до нелюдської поведінки

московських генералів з добутими городами, до підступу, ошуки і ломання слова, і ніяк Їм не

могло поміститися в головах, щоб з побідженими можна поступати по-людськи.

Козаки стискали й цілували Мручка, а деякі просилися на охотників до його сотні. Мручко

не відмовляв нікому, але всякого остерігав, що його люди лежнем не лежать і меду не лижуть.

— Бо я, мої ви, на війні жартів не знаю. У мирі то я сват, а в бою кат.

Король оглядав добуту твердиню. Командант спроваджував його. Гілленкрок цікавився

деякими питоменностями фортифікаційної системи і хвалив їх. Король гладив рукою дула