Полтава

— Присягнім!

— Присягнім!

Даром супротивлявся гетьман, казав, що вже присягали йому, а він їм, і впевняв, що віри

в своїх людей не втратив, — не заспокоїлися, поки Орлик не поставив хреста між двома ярими

свічками і не засвітив їх. Повторилося те, що було колись у Києві після від'їзду царя з

гетьманського пиру на Печорськім.

— Кличу всемогучого Бога на свідка, во Тройці святій ,всюди сущого, і матір Божу,

заступницю нашу, і святого Михайла, опікуна лицарського, українського, кличу й заприсягаю вам

і народові нашому, споконвіку вольному, а тепер невблаганним ворогом нашим катованому, що

не ради користі власної, не задля почестей марних, для багатства нікчемного, а для вас усіх, що

під моїм рейментом єсьте, для жінок і дітей ваших, для вічного добра Матері нашої рідної

України безталанної, для користі Війська Запорозького й усього народу українського, для

збільшення і помноження прав і вольностей наших, хочу і бажаю всею душею моєю і всім

помишленієм моїм за помочею Божою так зробити, щоби ви з жінками й дітьми своїми і весь наш

край з Військом преславним Запорозьким ні під царською, ні під ніякою другою кормигою чужою

не пробували, лиш у своїй власній державі як люди вольні і від нікого не залежні, хіба від

власних законів своїх, во віки вічні проживали, що дай Господи — амінь!

— Амінь! — повторили усі, цілуючи хрест з мощами святими й заприсягаючи вірність

гетьманові аж до самої смерті.

Сіріли шибки, перлилися зіниці козацькі, то синяві, то зеленаві відтінки блукали по